Як ж мене заїбало це йобане лицемірство! На кожному кроці, кожен день.
Про дурацьке питання “Як справи?” я вже навіть боюся говорити. Ну якого фіга кожен день питати як справи?! Ясна річ, що моя відповідь нікого не цікавить. Її навіть слухають не кожен раз. Але запитати треба! Це вже, блять, традиція. А я шо можу відповісти?! Ну в кращому випадку таке:
- В мене все добре.
- Та нє, шось в тебе з голосом не те: точно шось сталося. Давай, розказуй.
- Та шо розказувати. Дійсно все добре.
- Ну добре. Як хочеш. Завтра поговорим.
А завтра ми зайняті. Або нам стає на тебе похуй. Або мені стає похуй.
Головне то, шо і розказувати в принципі нема чого. І впускати когось в свій світ не хочеться. Бо не щирі. Бо не зрозуміють. Бо розумієш, шо слухати тебе ніхто не хоче. Шо в кожного своїх проблем вище даху.
Ну і смисл того ідіотського “Як справи?” Наперед ж знаєте, що відповідь буде позитивна.
Єдина відповідь, що спадає на думку, аби відійти від цієї тупої теми і перейти до наступної, це відповісти: “Справи у прокурора”.
Заїбало!
(+13 балів, 23 оцінок)
PatrickUA каже:
а я от кажу що хреново, і мене вважають песимістом… ідалі вже не розпитують…
March 5th, 2010 о 00:07
Рабэрто каже:
а шо поробиш, глобалізм, тепер маєм як у всіх цивілізованих державах з умішкою питати – хав ар ю? і так само з усмішкою відповідати – ол райт!
і потім ходити по психологах шоп лікувати всі психічні розлади;)
March 5th, 2010 о 12:15
Рабэрто каже:
а ше таку штуку згадав шо дико зайобує в асікю:
привіт, як справи?
я: привіт, нормльно, а в тебе?
тоже
па-па я спати
я: давай
________
всьо піздєц, поговорили називається
March 5th, 2010 о 12:18
злосний і нєдавєрчівий каже:
а в мене є друг, в якого кожні 5 мінут на вулиці зустрічаюцця його знайомі (власне саме знайомі а не друззя – і де він блять тікі їх бере), і з якими він має обізатільно поздароватися за руку і, хоть то йому і нахуйнада, стати і попиздіти пару-ілі-дісяток мінут начіная з вапроса “як справи?” бутто його їбуть справи візаві, ілі візаві їбуть його справи. і шо абідне і смішне водночас – то він так з каждим кого знає ани хто йому друг чі ше якіто блізкій чілавєк. і вся ця душевна бесіда супроводжуєцця: (а) видумуванням на ходу хоть чьогото від нєхуй шо сказати; (б) скорше взглядами одне одного “а не пішов би ти нахуй?”. а шо жиж дєлать – негоже жиж не поговорити і не порозпитувати про хуїту з людьми, егеж. вотакавот хуйня
March 5th, 2010 о 13:31
nastochka каже:
а мене таке їбёт:
шо коли тобі !ТАКІДА! хочеться кучу всього дізнатись про людину а вона тобі замість розгорнутого досьє видає “всё харашо”? шо коли хтось думає шо тобі посрать, хоча це далеко не так? як достукатись до людини, завоювати довіру?
від мене, як і від інших, очікують проносу стандартних фраз.
і я кажу “щасти!” із відчаєм, шкодуючи, шо такі дєла…
я підтримую вашу інтерпретацію, уважаємиє таваріщі. але час від часу відбувається то, про шо я кажу.
March 25th, 2010 о 00:16
злосний і нєдавєрчівий каже:
>> щасти
вірняк нємєсная
March 25th, 2010 о 22:33
nastochka каже:
ти правий. па-па для мене не звично. я і не намагаюсь бути скрізь своєю.
May 7th, 2010 о 00:06