заїбло.
от блядь, стандартна ситуація, впевнений всі з нею зістикалися. от ходить ваша дівчина з якимось пацаном гуляти. ну там чи на каву, чи на піцу. ти питаєш “а хто то, і чом то ти з ним так часу багато проводиш?” тобі кажуть, шо любий мій, що ж ти дурненьке думаєш, ми з ним ще з першого класу дружимо, нічого-нічого більше, мовляв нічогісінько.
і ми хлопці віримо. а чого б нє? на вигляд мужик нормальний. ну друг, добре. я ж своїй дівчині вірю.
і от ходять вони, ходять. і ти щоразу питаєш чи все нормально чи все добре? і тобі кажуть шо да все окай.
і притому ви з дівчиною нормально собі зустрічаєтеся, ходите в кіно, п*єте чай і далі по тексту.
але оті зустрічі з тим другом тебе харять і ти починаєш нервуватися. ти навіть питаєшся в того чувака мов чувааак шо то в тебе за штуки з моєю дівчиною? тобі кажуть, та бля, чувак, не думай хєрні, реально. ми з садка ще в кєнтах з нею, ніяких претензій. давай на пиво сходиомо, га?
але блядь наступає той момент, коли дівчина йде від тебе (ну за фігні якоїсь, чи як, не важливо) і йде до цього чувака, який її знає ще з двох років, і до якого ти їх добродушно відпускав.
АЛЕ Ж ЇДРІТЬ!! ти сама мене запевнювала, шо у вас там нічого нема, він також то казав, чому ж я мав не вірити своїй дівчині?? чому?
а, блядь тобі кидають в обличча потім всяку хуйню типу “ти ж мене відпускав до нього, тобі на мене тоді було пофіг”.
от блядь, ну шо за хуйня? от даєш дівчині свободу – вона до іншого йде. починаєш їй докоряти за таке братання з якимись там друзями дєтства – вона починає злитися, що її обмежують і що я дурний ревнивий хлоп. [...]