Ця жизнь як непонятний ключ від непоятного замка.
Хочеш трахаєшся, хочеш дрочиш, а хочеш на логові сракою махаєш. Але воно ж як? Ну бігаєш туди-сюди як дібіл – і ніхуя ж не маєш!!! Дібілом народився, дібілом і помреш, скажете Ви, гаспада судді. Та воно мо й так. Але нєт! Я- ЧЄЛОВЄК! Я-морда. Я отображеніє жалкого существования купи гімна і струсів, яке жре, сре і спить. Я крут, так, я крут. Як смаргдове гімно на сонці переливаюся лучами світила. Я філософська піська. М’яка, обкончана, облюбована руками і у явою… Я ніжний гній на яйцях годовалого бичка, трепетно гойдаюся кавалком, завдаючи сладосних чувств при випадковому висмикуванні волоска з акуратної годзольки, що лагідно обвила мошонку. Я нєжность, я нєжность, я нєжность. Я любов. До неї йду, від неї і тікаю. Вона наповнена пустотою і спорожнена повнотою пустоти. Я йду. Мовчу. Зиркаю по сторонам шукаючи відповідей на питання, яких не ставив. Я цєлєустрємльон на побєду, побєду разума над мозгами. умні мозги! полцарства за умні мозги! Та нитка рветься, я чую її скрегіт натягу. Ось-ось лусне і я згасну, чи оживу новим Я. Тиким, що підіметься над усім непотрібним, над другорядним. Скоро, дуже скоро так і буде. Люде, бережіть природу і себе![...]
  ( -2 балів, 24 оцінок, ви вже поставили оцінку)
Рубрики: Стосунки |
|

зайобаний чувак
|